1. Географічне положення.
  2. Походження назви.
  3. З глибини віків.
  4. Литовсько-польська доба.
  5. Розвиток сільського господарства і становище селян у ХІХ ст.
  6. Релігія, освіта і побут залізняків у ХІХ ст.
  7. Залізниця у перші десятиліття ХХ ст.
  8. Польське панування.
  9. У роки Другої світової війни.
  10. Повоєнна відбудова.
  11. Освіта, релігія та благоустрій села у 50-80 роки ХХ ст.
  12. Залізниця сьогодні.

 

Географічне положення

Село Залізниця входить до складу Любешівського району Волинської області.

Залізниця розташована за 15 км. від Любешова. Сільській Раді підпорядковані села Лобна і Міжгайці. З півночі Залізниця межує із Зарічнянським районом Рівненської області. Сусідні села: Судче, Рудка, Березичі.

Загальна площа земель села Залізниці – 617га, Лобни – 182га, Міжгаєць – 184га. У селі Залізниця функціонує навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок», фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, сільська бібліотека, досить давня Спасо-Покровська церква (1745р.), 5 магазинів. У Лобні – загальноосвітня школа І-ІІ ст., будинок культури, бібліотека, Музей партизанської слави, фельдшерсько-акушерський пункт, новозбудована церква Святого Амфілохія, 4 магазини. У Міжгайцях   є фельдшерсько-акушерський пункт, 2 магазини.

 Походження назви

 Залізниця… Коли чують назву нашого села, то перша думка, яка виникає відносно походження назви: через село проходить залізна дорога. Дійсно, на початку ХХ ст. у нашій місцевості проходила вузькоколійка, яка ішла від Камінь-Каширська, через Пнівне,Седлище до Любешова.Тут розходилась на дві гілки – одна у напрямі до Пінська, інша – до Залізниці, біля хутора Дякової до Кухітської Волі, і далі – до Островська. У 50-х роках ХХ ст. вузькоколійку було розібрано, рейки вивезено на колгоспну ферму і використано для будівництва господарських споруд колгоспу.

Але назва «Залізниця» виникла значно раніше залізниці, що проходила територіями села. Перша письмова згадка про село за різними даними датується 1650 або 1699 роком, коли Залізницький маєток вартістю 20 тисяч золотих був переданий поміщиком Михайлом Вишневецьким католицьким монахам Любешова. Назва «Залізниця» пов’язана з тим, що у селі було дві рудні по добуванню залізної руди. Одна біля Горночок, інша на хуторі Кузеньки. Назва «Горночки» походить від того, що там були печі (горни), де переплавляли руду на залізо. Старожили села розповідали, що працювати на залізницькі рудні направляли засуджених з різних регіонів українських земель, що були під владою Речі Посполитої.

А назва хутора Кузеньки, що неподалік від Залізниці, походить від роду занять його жителів. Народні перекази доносять з глибини віків: "Є тихий невеличкий хутірець, найменший брат сіл Рудка і Залізниця. Жили у тих краях ковалі... Є на хутірці невеличка річечка. Встелене рудою дно забарвлює воду у червоний колір. Може, тому і називається вона Ранкою. Неподалік сіріє кузня, чути, як гупає молот. Виявляється, що тут колись було багато кузень, точніше кузеньок. На хуторі видобували залізну (болотну) руду. Рудокопи з ранку до смеркання гнули спини на болотах, вибираючи руду і вивозячи її на сушу. А вже звідти возами возили її на невелику рудню. Для вивезення концентрату до хутора було проведено вузькоколійку. Сліди від залізничного полотна збереглися подекуди і досі".

Так описав цей чарівний куточок нашого краю поет і прозаїк з Києва Валентин Собчукв оповіданні "Кузеньки". До речі, він однокурсник місцевого поета, вчителя ЗалізницькогоНВК, поета Петра Ярмолюка.

З глибини віків

 На території села були зафіксовані знахідки кам’яних знарядь праці епохи мезоліту і енеоліту. Тогочасні поселення на території Любешівського району знаходяться біля сіл Ветли, Залізниця, Лобна, Дольськ, Невір, Бірки, Гірки. Та про ці часи мало відомостей, тому детально про цей період розповісти важко. Спогади базуються на основі речових знахідок, переказів і легенд. Місцеві дослідники сіл нашого краю вважають, що верхня межа утворення населених пунктів в нашій місцевості VІІІ – Х ст. Окремо треба сказати про поселення, які мають складову частину «воля» – Любешівська, Березна. В пам’ятках ХV – ХVІ ст. ця назва стосувалася нових поселенців, які тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків. Отже, Залізниця досить давнє село, хоча письмові згадки про нього з’являються значно пізніше заснування самого села. Жителі наших країв були відрізані від цивілізаційного світу непрохідними болотами, лісами та річкою, тому про наші поселення тривалий час не було письмових згадок.

 Господарські заняття залізняків у ті часи були подібними до господарства інших сіл Любешівських країв: люди займались промислами (рибальством, полюванням, бортництвом), обробляли землю, зародились ремесла. Розвивалось ткацтво, залізообробне ремесло. У Залізниці виробляли серпи, коси, заступи, молотки, залізо світильне (до підсвічників). На тижневі торги, які відбувались один-два рази на тиждень, їздили у Судче, Любешів. У Судчі тоді була більша кількість жителів,ніж в Залізниці, тому що там проходила дорога до Пінська і відповідно відбувався обмін товарами.