Достовірно відомо, що у середині ХІХ століття у селі Залізниця утворено навчальний заклад, про який є документальні відомості. В архівних  документах  Білоруської державної бібліотеки імені В.І.Леніна місцевим краєзнавцем Олексієм Бренчуком знайдено документ, де зазначалося: «Железницкое  народное  училище Кухоцковольской  волости  открыто в 1847 году. Помещается  в общественном доме. На содержание училища ежегодно отпускается 100 рублей от местного крестьянского общества. Наставник училища, Владимир Васильевич Пыжевич, воспитывался в Пинском духовном училище».

У книзі  «Историко – статистическое описание Минской губерниии. Составлено  ректором духовной 

академии архимандритом Николаем»  за 1864 рік зазначається:

У 1891-1892 навчальному році навчалося 33 учні чоловічої статі. 

За умовами другого та третього поділів Речі Посполитої 1792 та 1795 року, більшість українських земель опинилися у складі Російської імперії (за винятком Східної Галичини, Буковини і Закарпаття).

У 1894-1895 навчальному році серед 32 учнів навчалася одна дівчина, що було рідкістю в той час. Навчання здійснювалося російською мовою. У цей період вчителював Онисим Луцеба.

Після проведення освітньої реформи у Російській імперії у 1864 році навчання у всіх початкових навчальних закладах проводилося за єдиною програмою. Обов’язковими для вивчення предметами були: Закон Божий, арифметика, читання (церковні книги слугували текстами для читання), музика (церковний спів).

У роки Першої світової війни на наших територіях пролягала лінія фронту (по р.Стохід). Більшість населення села залишили свої оселі і переселилися на території сіл Борової, Островська (нині Рівненська область) та інших населених пунктів, віддалених від лінії фронту. Тому навчання у школі припинилося.

Після подій Української революції 1917-1921 років та радянсько-польської війни 1920-1921 років наші землі опинились у складі Польщі за умовами Ризького договору від 18 березня 1921 року. У цей період відновлюється діяльність місцевої школи.

Відповідно до «кресового закону» 1924 року було прийнято рішення про утраквістичні (двомовні) школи. У «східні креси» (тобто українські землі, що увійшли до складу Польщі за Ризьким миром) направлялись вчителі-поляки, частину українських вчителів відправляли в центральні райони Польщі. Але більшість українських педагогів залишались без роботи.

Учителювали у цей період поляки і в Залізниці. Спочатку пані Ванда (прізвище невідоме), а згодом Юзеф Кафка. Початкова школа розміщувалася у хаті Фотія Черевка. Згодом у будівлі Микити Жилка. Старожили стверджують, що у поселенні Чапче (ближче до с. Лобна) також було організовано навчання місцевих дітей поляками.

У 1936 році в школах навчалися виключно польською мовою. Навчання відвідували діти, в основному, після закінчення осінніх польових робіт всю зиму. На навчання приймали всіх дітей віком до 14 років. Початкова освіта була обов'язковою, хоча багаті могли відкупитися. Дисципліна у закладі - сувора, з правом фізичного покарання. Слід сказати, що карали тільки за невивчений урок чи порушення дисципліни.

Обов'язковим було вивчення Закону Божого (два уроки на тиждень) який викладався місцевим священиком українською мовою. Перед Пасхою всі учні обов'язково сповідалися.

Навчали в школі каліграфії, читанню, математиці, письму, а з четвертого класу діти вивчали природу, географію, історію Польської держави. Співи проводилися під супровід скрипки, якою володів майже кожен вчитель.

Для кожної дитини був на парті спеціальний отвір, куди вчитель вранці наливав чорнило. Біля вчительського столу стояла дошка, пофарбована чорним кольором, на якій учні писали крейдою. Урок тривав цілу годину. Всі вчителі були поляки за національністю, навчання здійснювалося польською мовою. Учнів, навіть на перерві, заставляли розмовляти польською.

Вчителі жили в достатку: крім школи, нічим не займалися, господарства ніякого не вели. Практично, кожна вчительська сім’я наймала служницю, продукти купувалися тільки в окремих визнаних господарок. І в селі вважалося великою честю щось продати вчителю. Заробітна плата педагогів сягала 90-100 злотих (для порівняння: корова тоді коштувала 80-90 злотих).

За даними Брестського державного архіву, в 1933 році в селі Залізниця була початкова школа. Розташована вона в одній приватній класній кімнаті. У школі був один учитель. Рівень навчання був низьким. На другий рік залишено 34 учні. На третій - 8. Із 146 дітей семи-дванадцятирічного віку в 1932 - 1933 навчального року школу відвідувало лише –75.

Із спогадів О.І.Бренчука,  краєзнавця,  вчителя Лобненської школи, «Я починав навчання з 1937 - 1938 навчального року в Залізницькій початковій школі польською мовою. Вчитель Юзеф Кафка радив навіть на перервах розмовляти мовою, яку вивчали в школі. Він вже у першому класі давав завдання вивчити напам'ять вірш «Кто ты єсть». Починався вірш так: «Кто ты єсть?-Поляк малий.-Які знак твуй?-Ожел бяли». Згодом опитував кожного учня: «Кто ты?» Слід було відповідати: «Поляк». Так усі й відповідали. Лише один із учнів на запитання вчителя не відповідав. Школярі здивовано на нього дивилися. Знову його запитує учитель: «Кто ты?» Той продовжував мовчати. Нарешті після тривалої мовчанки  відповів: «Я – руський». «Кто, кто ты?»- перепитав вчитель. «Руський», - повторив учень. Фактично він був такої національності, як і всі однокласники. Вчитель посміхнувся і зауважив, що учень Петро Гриневич не «руський», а поляк. Той почервонів, розгубився.

На перерві учні кепкували над ним, називаючи «руським». Нині він вже на пенсії, а прізвисько так і залишилось. «Руською» називають і його дружину - Марію Петрівну. Дітей їхніх, які мають свої сім’ї  теж називають «руськими».

Учитель був лагідний, чемний, привітний. Кожен урок починали з молитви «Отче наш» по-польськи. По закінченню уроку дякували Богу «За свято тей наукі». Щотижня священик проводив урок релігії. Всім школярам безкоштовно видавали дуже гарні православні молитовники для постійного користування. Перед Великоднем усіх школярів організовано відправляли до храму, священик сповідав по двох.

З приходом Радянської влади навчання у школі не припинилося, і вже проходило українською мовою. Крім того, у цьому році було засновано 4 школи району: Любешівську, Гірківську, Мукошинську та Щитинську.

Любешів разом із рештою земель Західної України увійшов до складу УРСР 15 листопада 1939 року. А 18 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів.

29 червня 1941 року, вже через тиждень після початку Великої Вітчизняної війни, Любешів був захоплений німецькими військами. Окупація тривала до 5 березня 1944 року. Протягом всього часу окупації на території Любешівського району активно діяли партизанські загони та сили ОУН-УПА.

Восени 1940 року створюється перша українська школа у селі Залізниця. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Лише в 1940 – 1941 навчальному році в 1 – 4 класах разом з переростками нараховувалося понад 300 учнів.

Була відкрита також вечірня школа сільської молоді. Вперше прибули вчителі із східних областей України: Олександра Сергіївна Бабенко, Кузьма Савович Троян, Оксана Микитівна Третяк, Марія Макарівна Солодовик.  

У 1940 – 1941 навчальному році керівником Залізницькою початкової школи був Кузьма Савович Троян, будучи також класоводом третього класу.  У Залізницькій початковій школі вчителювали Олександра Сергіївна Бабенко, Галина Миколаївна Паламарчук, Оксана Микитівна Третяк, Марія Макарівна Солодовник. 

К.С.Троян (на фото зліва) був вихідцем із села Мирянин Здолбунівського району, що на Рівненщині. Як дуже здібний і старанний юнак, проявляв наполегливість у навчанні. Ще при Польщі закінчив Дернанську, а потім Межеріцьку рільничу школи.

У 1940 році він успішно закінчив Здолбунівську педшколу і одержав направлення в Морочнівський райвно, де направили завідуючим Залізницькою початковою школою. Кузьму Савовича знали вчителі, учні, як дуже добросовісну, старанну, доброзичливу людину. Його дуже любили учні третього класу. К.С.Троян систематично організовував виступи художньої самодіяльності, залучаючи до активної участі учнів, громадськість села.

Особливо вчитель був прихильний до творів Т.Г.Шевченка. Під його керівництвом у Залізниці вперше проводився вечір, присвячений життю і творчості поета. Він також організовував роботу із ліквідації неписьменності серед сільської молоді. 

Троян К.С. передчасно пішов із життя. Його переслідували із НКВС за зв’язок із УПА, за те, що він прагнув до незалежності України.

У роки німецько-фашистської окупації навчання припинилося. Німці використовували школу для масових розправ над невинним місцевим населенням. В січні 1942 року на шкільному подвір’ї були розстріляні фашистами жителі з хутора Окуріка. 

У червні 1944 року наказом завідуючого Морочівського райвно Чумаченка завідуючою та вихователькою Залізницької школи була призначена Юрашкевич Пава Гнатівна. Районний центр тимчасово знаходився у селі Млинок. Паву Гнатівну ще перед початком навчального року викликали в райцентр для навчання призовників, яке проходило два тижні.

Залізницька школа ще не була підготована до початку навчального року, бо в приміщенні школи під час війни деякий час господарювали німці, потім жили біженці. Господарського нагляду за будівлею не було.

У перші післявоєнні роки напівзруйноване фашистами приміщення школи знаходилося в аварійному стані, тому навчання дітей здійснювалося в хатах жителів села.

1944-1945 навчальний рік розпочався у хаті, де пізніше розташовувалася сільська рада. У класі нараховувалося всього 17 учнів 1932-1937 років народження. Замість парт використовували покладені на колодках дошки. Замість зошитів були газети. Чорнило варили з ягід чорниці, бруньок вільхи та осокори, а також  із червоного буряка. Підручників майже не було.

Серед учнів було багато переростків, які через війну пропустили навчання. Бракувало у дітей одягу та взуття. Згодом Пава Гнатівна згадувала, що один із учнів, Лащ Василь Єлисейович, приніс у клас маленьке дике козеня і сказав: «Я піймав дике козенятко і хочу вам подарувати».

У 1945 році почали ремонт школи. Стали надходити підручники, зошити, учнівське приладдя. Крім навчально-виховної роботи в школі, необхідно було ще здійснювати ліквідацію неписьменності серед сільської молоді як у селі, так і на хуторах, а це було нелегко. 

Пава Гнатівна, все ж таки, знаходила час й для позакласної роботи у учнями: організувала драматичний гурток та підготувала виставу за п’єсою І.Котляревського «Наталка-Полтавка».

У 1945 році з Кіровоградської області прибула працювати  у школу Гордієнко Валентина Дмитрівна, а в 1946 році з с. Ситники Київської області - Мальчик Євдокія Семенівна, яка вчителювала до 1953 року. Згодом вона переїхала до м. Яремче.

 Вчителька української мови і літератури Марченко Олександра Михайлівна (на фото зліва) приїхала на Полісся з Полтавської області в 1946 році. У нашій школі працювала з 1960 по 1979 рік. Про перші роки роботи Олександра Михайлівна згадувала: «Друга світова війна принесла багато горя сільському і міському населенню. Знищено було все, в тому числі і школи. Протягом війни діти не навчалися. Часто батьки приходили до вчителів, вели розмови про навчання і поведінку дітей. 

Надзвичайно тяжко було з приміщенням для школи, з підручниками, із зошитами, шкільним приладдям. Для навчання використовували господарські хати, які складалися з кухні і кімнати. В кухні жили господарі, а в кімнаті навчалися учні. Крім таких «класів», були великі попівські та дяківські хати. Кімнати перегороджували домотканими ряднами, щоб зробити два класи.

У класах діти сиділи за довгими нефарбованими столами на лавах. За одним таким столом сідало 8-10 учнів. Пізніше були виготовлені парти. Класні дошки теж були нефарбовані, крейди на них не було видно. Та й спеціальної крейди не було. Писали грудочками білої глини.

Ручок не було, писали олівцями. Пізніше чорнило робили із сажі. Не було зошитів. Писали на клаптиках паперу різного розміру і кольору. Готуючись до уроків, вчителі до пізньої ночі креслили цей папір, щоб на ранок діти мали розліновані аркуші.

Одяг дітей був убогий. Замість чобіток чи черевичок, на ногах були оплетені з лик постоли, вшнуровані під коліна вірьовочками з конопель, а в них ганчірки з мішковини. Штани і сорочка зроблені з грубого полотна. Діти і дорослі носили свитки з сукна.

Із продуктами харчування теж було важко. До школи діти ходили напівголодними. Дехто брав до школи обід, який складався з шматочка чорного черствого хліба або сиру. Всі діти обступали того, хто мав цю їжу і випрошували в нього собі або дивились з великою заздрістю».

У 1947 році директором Залізницької початкової школи призначають молоду вчительку Глазун Віру Андріївну (на фото зліва), яка приїхала з Сумської області. Вона була активним організатором відбудови школи, брала активну участь у громадському житті села. У 1951 році Віра Андріївна залишає посаду директора та переводиться у смт Заріччя Рівненської області у зв’язку із обранням її секретарем Зарічнянського райкому комсомолу.

У ці роки в Залізницю приїхали працювати  Петренко Оксана, Мошик Катерина, першим педагогом з вищою освітою була вчителька математики Скоромна Галина Трохимівна, яка була призначена директором школи з 1951 р. по лютий 1953 р. 

Біженська Євгенія Дмитрівна працювала в ті роки піонервожатою і вчителем російської мови та літератури. Пізніше була заступником директора школи.

 

 

 

Із вересня 1948 року Залізницька початкова школа була реорганізована в семирічну. В 1952 році був перший випуск Залізницької семирічної школи. Перший випуск учнів Залізницької семирічної школи (фото зліва), фото 1952 р.

Із 1 вересня 1952 року вчителем української мови і літератури призначено Бридуна Юрія Олександровича, а з березня 1953 по 1960 роки – директором школи, згодом – завідуючим Зарічнянським райвно. 

Ю.О.Бридун згадує: «Залізницька семирічна школа в той час була однією з найбільших семирічних шкіл району. Школу відвідувало більше 350 учнів. Були філії на хуторах Іванчоси та Лобна». 

У 1956 році було відкрито Лобненську семирічну школу. Починаючи з серпня 1960 року Лобненська школа стала восьмирічною, яку очолила Ольга Андріївна Корчевська.

Після німецької окупації на території  Зарічнянського району приміщення, які були побудовані під школи,  збереглися  в Залізниці та Мутвиці. В усіх інших селах, школи були розташовані в пристосованих або найманих приміщеннях.

Скрізь ще були відчутні наслідки війни та окупації. Тяжкі матеріальні умови, суцільна хутірська система, погана традиція, що свою худобу випасають діти (про організацію випасу чергою ніхто і слухати не хотів) і ряд інших причин призводили до того, що багато дітей, особливо учнів 5 – 7 класів, залишали навчання в школі. В І, ІІ та ІV чвертях були періоди, коли мало не щодня, вільні від уроків години, вчителі систематично відвідували батьків і залучали дітей до школи. Багатьох учнів вдавалося повернути до школи і дати їм семирічну освіту. Проте щорічно 10 – 15 учнів відраховувалися зі школи.

Низький освітній рівень батьків, діалектне оточення та інші фактори утруднювали навчальну роботу, однак школа весь час була в числі кращих шкіл району. Педагогічний колектив велику увагу приділяв позакласній та позашкільній роботі. Так, у 1959 році завдяки ініціативі, наполегливості вчительки       Петренко К.Ф. балетна група школи зайняла перше місце на районному огляді художньої самодіяльності. 

Кінець навчального року  відзначали одноденним походом до озера Шині (Червище). Йшли учні 4 – 7 класів. Сценарій самого походу, а також відпочинку біля озера, повернення назад – ретельно і заздалегідь готувався.

До кінця 50-х – початку 60-х років ХХ століття шкільний колектив поповнився такими педагогами: Хоружа Любов Федосіївна, Марчук Устим Гнатович, Марчук Єфросинія Григорівна, Пацаловська Ольга Семенівна, Вовнюк Лариса Григорівна, Шиманська Тамара Микитівна, Петренко Катерина Федорівна, Глушківський Григорій Йосипович, Луценко Іван Михайлович, Савчишак Вікторія Михайлівна, Петровська Галина Борисівна, Горобець Ольга Олексіївна, Яковець Сергій Петрович, Бренчук Олексій Іванович, Мальчик Євдокія Дмитрівна, Жмурко Галина Григорівна та інші.

У цей період усі вчителі були лекторами та агітаторами. Доводилося багато працювати над розповсюдженням серед населення облігацій держпозики, із контрактації худоби в населенні, часто брали участь в заготівлі сіна на ферму, в збиранні врожаю та ін.

У 1959 році Залізницька семирічна була реорганізована у восьмирічну. При школі було створено пришкільний інтернат. З 1960 по 1963 рік директором школи працював Андрощук Василь Леонтійович (на фото зліва).

Василь Леонтійович згадував про роботу у Залізницькій восьмирічній школі:

У 1963 році очолив школу Куцюк Анатолій Якович, який до цього працював вчителем математики.

Зі спогадів Анатолія Яковича дізнаємося: «Життя селян і їхніх дітей було важким. До 1967 року в школі не було освітлення. Люди змушені були користуватися гасовими лампами (на фото зліва). І лише з 1969 року в школу було проведено електричне освітлення. Та  не дивлячись на це, навчання проходило цікаво. Більшість учнів писали олівцями, яких також катастрофічно не вистачало. Згодом розпочали виготовляти власноруч чорнильні ручки та  чорнило з ягід. Хоч учні носили кожного дня чорнило і ручки з дому,

зошити були охайними, почерк каліграфічним. Лише в 1973 році з’являється  в школі звичайна кулькова ручка».

 

 

 

З 1967 року школа стає  середньою. Очолює її – Пронів Надія Володимирівна (на фото зліва). Вона управляла навчальним закладом протягом двох років, а згодом виїхала на Київщину.

 

 

 

 

 

 

 

 

Запам’яталася директор вимогливою, щирою з великими організаторськими здібностями  серпня 1969 року директором Залізницької середньої школи призначають Парфенюка Івана Миколайовича (на фото зліва), випускника Брестського педінституту який попрацював на цій посаді до 2006 року (37 років). Саме під його керівництвом здійснювалося будівництво приміщення нової школи, шкільних майстерень, пришкільного інтернату, учительського дванадцятиквартирного будинку.

З 2006 року Іван Миколайович залишивши посаду директора школи, продовжував працювати вчителем хімії. Він також захоплювався шахами та довгий час вів шахово-шашковий гурток. І нині він не полишив це захоплення. 

У 2015 році Іван Миколайович пішов на заслужений відпочинок. Але життєлюбство та активна життєва позиція стимулюють працювати на користь суспільству. Йому  притаманне поєднання справедливості та вимогливості, відповідальності та працьовитості. 

Нині він входить до комісії по реконструкції архітектурних пам’яток Любешова. Активний учасник Університету третього віку.

 За період, коли директором школи був Парфенюк І.М, велося масове будівництво шкіл в УРСР. У Залізниці у цей час також було збудовано нове приміщення для школи.

Слід зазначити, що міжколгоспним будівельним об’єднанням «Укрколхозпроект» Волинської філії було розроблено  проект нової школи на 464 навчальних місця, пришкільний інтернат, дванадцятиквартирний будинок для педагогів. Головний інженер проектів Руденко І.В. 

За рахунок державних асигнувань у 1976 році побудовано 12-тиквартирний будинок для педагогів, кошторисною вартістю 104020 крб.

У 1978 році було побудоване типове приміщення школи на 464 учнівських місць кошторисною вартістю 542,87 тис. крб. В школі обладнано 20 навчальних кабінетів, дві майстерні. 

Парфенюк Іван Миколайович приймав і урочисто перерізував стрічку відкриття нової шкільної оселі. Очі світилися щастям, коли директор давав перший дзвінок, який  покликав  сісти за парти  більше 400 учнів. Це була радість, впевненість у майбутньому.

У 60-х – 70-х роках ХХ століття шкільний колектив поповнився новими педагогами: Мирна Марія Іванівна  працювала вчителем історії, Кисіль Надія Пилипівна – вчитель математики, Парфенюк Юзефа Цезарівна – вчитель біології, Барановський Олександр Макарович –вчитель початкових класів, Пацаловська Ольга Семенівна – вчитель початкових класів, Швайко Лідія Степанівна – вчитель початкових класів, Ковалик Марія Василівна – учитель математики, Лопухович Надія Василівна – учитель початкових класів, Наумчик Антоніна Олександрівна – піонервожата, згодом - учитель російської мови та літератури, Дроздовський Степан Михайлович – учитель трудового навчання.

У 1979 році було відкрито в селі філіал Любешівської музичної школи. Діти навчаються грі на духових інструментах та баяні.

Клас духових інструментів вів перший вчитель Мендель Василь Ананійович, який брав активну участь в житті середньої школи та села. 

На початку 80-х років у школу прибули молоді педагоги: Шеметило Ольга Григорівна – учитель української мови та літератури, Кононович Лідія Михайлівна – вчитель російської мови та літератури, Турик Людмила Михайлівна – вчитель української мови та літератури, Кисіль Валентина Василівна – учитель географії, Шумік Надія Миколаївна –– учитель-логопед, Оласюк Віра Віталіївна – учитель початкових класів, Жилко Галина Олександрівна – учитель початкових класів, Мельник Павло Олександрович – учитель фізики та Мельник Зіна Панкратівна – учитель початкових класів та Турик Валентина Іванівна – учитель російської мови і літератури, яка понад 15 років працювала заступником директора з навчально-виховної роботи. Для колег та учнів Валентина Іванівна запам’яталася енергійною, ерудованою, вимогливою та принциповою, що забезпечувало ефективність управління школою.

У 1980 – 1981 навчальному році був введений підготовчий клас, в якому навчалися шестирічні діти. У 1981 – 1982 навчальному році  школу відвідувало  446 учнів. Працювало 38 учителів і вихователів. Із них 26 мали вищу освіту.

Із серпня 1981 року по грудень 1998 року у селі Залізниця працював дошкільний навчальний заклад «Сонечко», де у 4-х групах перебувало 85 дітей. Доошкільнят виховували у приміщенні колишньої школи, яке було збудоване  у 1940 році.   Згодом, у 2005 році, він знову відкрився у приміщенні інтернату і працює до сьогодні, де у чотирьох групах виховується 100 дітей.

У 1984, 1985, 1986 роках школа займала перші місця по всіх показниках і нагороджувалася Перехідним Червоним Прапором і Почесною грамотою районного відділу освіти.

Учні разом з педагогами здійснювали численні екскурсії до Ленінграда, Москви, Бреста та інших міст Радянського Союзу.

У вересні 1993 року школу перейменовують у загальноосвітню  І-ІІІ ступеня. Педагоги  втілюють в  життя ідеї реформування школи. Це період започаткування запровадження інноваційних технологій в освіті, комп’ютеризації, прогресу. З того часу зазнає вагомих змін і «країна знань» – школа.

У вересні 2006 року естафету управління школою приймає молодий директор Сергій Григорович Кутинець (на фото зліва), який закінчив з відзнакою у 1996 році Бродівське педагогічне училище за спеціальністю «учитель трудового навчання, креслення» та у 2001 році Тернопільський державний педагогічний університет імені Гнатюка за спеціальністю «вчитель трудового навчання, механізації сільського господарства, креслення та безпеки життєдіяльності». Працював вчителем трудового навчання у Березновільській ЗОШ І-ІІ ступенів та директором  в  Лобненській ЗОШ І-ІІ ступеня.

Шістнадцять років Сергій Григорович очолює наш заклад. Цей період став часом перетворення сільської школи на школу нового типу. У 2008 році  Залізницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів була реорганізована у Залізницький навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок», шляхом приєднання дитячого садка «Сонечко».

Змінилася не лише назва школи, але й наповнилася новим змістом педагогічна діяльність вчителів. Заклад став місцем для реалізації численних проектів, обміну досвідом на різноманітних конференціях, семінарах обласного та всеукраїнського рівнів. Значно покращилася матеріально-технічна база НВК та естетичний вигляд закладу коштом батьків, громади та за допомогою співпраці у проектах з впровадження енергозбережувальних заходів і програм.

У 2000-х роках колектив школи поповнився молодими та завзятими педагогами: Жилко С.С.- вчитель  початкових класів, Шпанчук Т.П. – вчитель початкових класів, Швайко О.П.- вчитель початкових класів, Бас М.П. – вчитель історії, Головій А.А.- вчитель початкових класів, Хвалько Ю.М. - хореограф та педагог-організатор, Данилик Р.П. – психолог, Максимчук Б.І. – вчитель інформатики, Шеметило Г. І. – вчитель інформатики, Римарчук А.А. – вчитель української мови, Ковальчук О.П. – вчитель біології, Гриценко С.Г. – вчитель біології, Середа О.В, - вчитель фізики, Мартинчук Т.В. – вчитель хімії, Дудко Г.П. – соціальний педагог,Черевко А.А.– вчитель української мови та літератури, Швайко Г.В. та Лащ М.О. – вчителі фізичної культури, Гудько В.Г. – вчитель початкових класів.

Директор Сергій Кутинець разом з педагогами створили творчу атмосферу для навчання і виховання дітей, яка базується на демократичних принципах. Навчання здійснюється через впровадження інноваційних технологій,  направлене на виховання свідомих громадян своєї держави та успішних, конкурентноспроспроможних випускників, які можуть реалізувати себе в сучасному інформаційному суспільстві. Залізницький НВК на практиці реалізує ідеї та завдання державної національної  програми «Освіта» та Національної доктрини розвитку освіти в Україні. Результативність роботи засвідчують успіхи вихованців у інтелектуальних, мистецьких, спортивних конкурсах та олімпіадах.

Одним з пріоритетів закладу стала його участь у різноманітних проектах, які ініціює Сергій Григорович. Завдяки проектній діяльності впродовж кількох років Залізницький НВК перетворився із звичайної школи на освітній оазис краси і творчості.

Перший проект запущено в дію у липні-травні 2008 року «Освоєння комп’ютерної техніки жителями села». У рамках цього проекту 12 молодих людей навчилися користуватись комп’ютером без зайвих витрат у зручний для них час. Наступним кроком у цьому напрямку став проект «Випуск і розповсюдження бюлетня «Залізницька газета» (2009 рік). Під час реалізації цього проекту НВК приймав поважних гостей з Києва та США.

Проект «Створення центру «Сприяння» за фінансової підтримки Фонду ім. Стефана Баторія (Польща), змусив  у 2009 році усіх небайдужих людей об’єднатись в єдиний центр з метою поетапного розвитку школи та громади шляхом створення тренінгового центру в Залізницькому НВК.

У 2010 році було зареєстровано громадську організацію «Сприяння» с. Залізниця Любешівського району. У цьому ж році ГО «Сприяння» реалізувала проект «Впровадження енергозберігаючих заходів у Залізницькому НВК» в рамках спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Завдяки цьому було замінено звичайні вікна на склопакети у дитячому садку та частково  в школі. 

У школі зреалізовано на сьогоднішній день понад 20 освітніх  та соціальних проєктів.

Нині наша школа  - освітній, культурний центр, де кожен має можливість випробувати свої сили і розкрити таланти для того, щоб в Україні зростав добробут, щоб відкривалася дорога інноваціям, які народжуються від плідної праці вчительства.

У зв’язку із освітніми реформами в Україні та утворенням на Волині опорних навчальних закладів, Залізницький НВК виступив одним із претендентів на створення опорної школи на базі закладу. У зв’язку з цим почався процес реорганізації Залізницького НВК.

Згідно рішення Любешівської районної ради від 26.09.2017 року № 18/14 Залізницький НВК реорганізовано, шляхом поділу, у Залізницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів та Залізницький заклад дошкільної освіти «Дитячий садок «Сонечко» Любешівської районної ради Волинської області.

22.12.2017 року Залізницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Любешівської районної ради Волинської області присвоєно ім’я Івана Пасевича, випускника школи, який героїчно загинув 16 серпня 2014 року при звільненні села Красне Краснодонського району Луганської області, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.

Нині школа носить назву ЗЗСО «Залізницький ліцей ім. І.Пасевича».

Інформація взята із 

Залізницька школа: минуле і сьогодення: історико-краєзнавчий нарис / [укладач –М.П.Бас]. – Залізниця, 2018. – 264 с.